Из Веточки Вишни. Вдогонку февралю

Рисует на окне мороз
Узор фантазий нереальных,
Как будто в золоте сусальном
Застыли веточки мимоз.

Они пьянят меня теперь,
Когда февраль безумный снова
Флиртует, словом вечным скован,
С метелями который день.

На улице – зима, снега,
А в доме тёплом свет приглушен,
Часы – учтиво о минувшем
И неоплаченных долгах.

А в кружке кофе или чай,               
И лист белеет непорочный,
И, словно звуки арфы – строчки,
И утренний звенит трамвай...


Перевод с украинского.

             ***

Веточка Вишни.
http://stihi.ru/avtor/landish0404

Навздогiн лютому

Малює на вікні мороз
щось фантастичне, нереальне,
і, ніби золото сусальне,
у кришталі гілки мімоз.
Вони такі п’янкі тепер,
коли шалений, впертий лютий 
фліртує, словом вічним скутий,
із віхолою кОтрий  день.
На вулиці - зима, сніги,
а в домі тепло і затИшно;
годинник, гречно, про колишнє,
як про несплачені борги…
В горнятку кава або чай,
а на столі цнотливий аркуш,
і вірші, ніби звуки арфи,
і вранішній дзвенить трамвай...