Безодня кличе безодню. Соната

1

Не розплескавши звуків,
не розплескавши руки…
в тверезому п’янінні, день-у-день,
я ходжу ледь за гранню у розпуки:
я олівець! що повний клято муки –
у безбережжі білості…
  мені лиш закликання лілій йде!..

я м’яко-твердий олівець
що постражда! –
коли з’єдна папір –
й Твоїх божественнійших лілій-ліній
                руки…
норд-вест! я іноді аж цямкну:
яке у Тебе серце молоде!!


Та Син – Художник, що й не сердься…
Художнику є все – з’єднати руку з серцем
і на підлозі лиш намацать олівця…
о, не здригнутися! –
і буде мука вся – й вивести твір…
і буде яко бездиханний звір:
Бог лиш доллє –
і нерозплескання у богозближеність бере!..


2

Ве;сно-ве;сно! я не олівчик, не ломаччя…
Весно-весно… що каже світ ледачий…
Весно-весно… над ним нагнув більш спину…
Ве;сно кра;сна! чи світ уже прокинувсь?


Рік звуки – руки, Божі руки…
Рік звуки – води, для врожаю…
Рік звуки – руки лілій – й муки…
А хто людей – ще й з Ким! – творив, –
Тих люди і не хочуть, і не поважають…


А захотіли б – не почують.
Весно красна!
Весно ясна! – Вічна Лілея-Весна;!..

16.12.2006