Солодке золото

В наш час уже й харчі стають сміттям…
Здавалось би такого ж не буває,
та де там! Просто біль, нудьга і страм,
вже казна-що твориться в ріднім краї.

Одне з багатств країни – буряки.
З них цукор, пастила, цукерки, дріжджі…
Не так давно вони як маяки –
у лідерах із соняхом та збіжжям.

Такі собі чубаті козаки,
що головами в чорнозем вростали,
в колони шикувались та рядки
й під сонцем цукру збірниками стали.

Їх радо зустрічав цукрозавод,
а гичку їли свині та корови.
Мелясу ж для рогатих круглий год
із жомом додавали до полови.

Усе ішло у діло зазвичай
в час будівництва ще соціалізму.
Тепер довідався, на слові вибачай,
що жом – сміття й веде до катаклізму…

Все те придумали кмітливі ловкачі
під гаслами „Природу захистити!“ –
солодке золото, сільських тварин харчі
у біогаз мерщій перетворити.

Робити нічого, до ручки дожились,
корови й свині у наш час все більша рідкість.
Та й буряки не ті вже, що колись,
суттєво нині зменшилась їх кількість.

Все більше заграничне, ходове,
у етикетки показні закуте.
Але в наш час те нібито нове –
то все старе й даремно позабуте.

21.09.2017