Єдиний, хто не стомлюється, - час.
А я втомилась, як же я втомилась...
Не пам'ятаю вже коли й почавсь
Цей гострий біль, заплетений в немилість.
Так легко дихать дружнім співчуттям,
Не важко й плакать муками розлуки -
А я німа, бо все своє життя
До губ гарячих притискаю руки.
Прикушую розбурхані слова,
Ковтаю кров, розмішану з виною.
Але чия ж то бісова вина?
І звідки лине мідною рікою?
Жорстока доля дивиться анфас
І в стомлених очах шукає муки.
Єдиний, хто не стомлюється, - час.
Він переміг. Я опускаю руки.
***
© Copyright: Анна Рычок, 2017
Свидетельство о публикации №117091807259
Свидетельство о публикации №117091807259
Рецензии