Все промайнуло - сни, надії, дні,
Розплетені, як коси, і зім'яті.
Не озирнувшись, йду поміж рідні,
Злітаю й падаю...бо ми не всі - крилаті!
Життєві смути, смуток, сум, печаль -
Як низки перлів, чорних чи-то білих...
Зірки горять сузір'ям - їх не жаль,
То де ж то мої перли закотились?
Моя буденність має щастя хист,
Коли від чорного до білого прямує.
Хоч не зібрати перлів, в мрію міст
Мій пензель чорно-біло намалює.
Натхнення - мить, в яку частіше пульс.
Надій і сподівань чарівні сили.
Здається, що у прірву я зірвусь.
Жену так швидко, птаха легкокрила...
Аж он-де обрій, сонця пелюстки
Ласкаво пестять, та не палять крила.
Нехай хтось пройде шлях цей навпаки,
Я знаю правду: мрія не безсила.
Малюй своє. Крокуй. Біжи.Твори.
Роби уперто те, що шепче серце.
І щось тендітне спуститься згори-
І зазвучить Душа , мов п'єса скерцо...
Графіка автора
Душа
© Copyright: Наталия Высочинская, 2017
Свидетельство о публикации №117091708943
Свидетельство о публикации №117091708943
Рецензии