Скільки угорі тії блакиті!
Скільки простору того до небокраю!
Чисті небеса, неначе вмиті -
Височінь та душу окриляє!
Упіймаю сонце у долоні,
Тепле пестиму його проміння.
І у щастя дивному полоні
Я порину в ту красу осінню.
Закарбую в пам"яті цю днину,
Промінь заховаю у долонці,
Щоби, навіть в дощову годину,
У душі жило яскраве сонце!
Блакить
© Copyright: Петренко Ольга, 2017
Свидетельство о публикации №117091607635
Свидетельство о публикации №117091607635
Рецензии