***

Скидання Огню в серця

                Братові в Христі –
                геніальному Ковалевичу присвячую
1

Давай потерпимо
за Того, Хто віддав
Себе на хрест
задля спасіння всіх.
І хто є на хресті —
не взять на сміх;
На глині
чиститься смішком
орда...
Вгорі ж!..
Потерпимо за Того, Хто віддав...
Очищення ж!..
Та віку синя полоз-борода!
Верхами ж в Сході вогневіють...—
О, цей Божественний Вогонь!
Лиш в чистих душах
він в своїй стихії...


І в тьмі
сміються й плачуть веремії...
Потерпимо за
Того
Хто з Небес вогонь
в серця скида!

2

Нехай у совісті
спитає раптом кожен:
Боже, чи дійсно я —
побожний??
Зі сходу в захід
утікає кров;
сонце — сіло;
з чим моя любов?..
А тягучі моноліти
одпадають
з серця —
з чим зустрітись??


Відкотились захиляння;
сталось зріти:
а зоріти
з Богом:
серцем Серце всього...
І що раптом гляне кожен?—
Боже, а чи
бачу я побожно?..


Захід. Тоскно утіка
тягуча кров,
сіло сонце,—
попустилось
із основ...
приколола
скалка чорна
сонця кров...
до пустелі...
бачить божий
глибше й знов —
знову те


нову... під милосердієм
любов!


Христе Боже,
як новий —
мені позори вийми;
одкоти західний шов:
втік народ,
не вшиє —
і не вшиє
вік любов...
Ти один нам
відхилив повіки!
Бог Господь,
тож Бог Господь навіки...
Да воврещи Огня
Свого;
в лукаву
думку, що йде — від усього...
Слова вітражно в Сході... вогневіють,
вершечки... Божий сей
Огень! у душах, в чистих —
у своїй стихії!..

3

Боже, Відкупителю, Живий,
це ж — поліг
у тьмі, нижче трави —
тихше води
і теплині річок!
Господи ясніючих свічок...
Воззри
звище —
я пластом
ниць землі
молюсь Тобі хрестом...
Осталося тілько — землю
їсти!
Тож...
і сильно з-під трави...
б’є,—
Боже крил і Господи живих!!
Що ж мені у всім,
старім, посісти!?
На хресті!
і
теж хрестопоклонні...
Прошуміли
дітородні
легіони.
Лишень, як то чернець, монашка,—
і огень
в очах...
Бог! —
і правда по обох плечах.


Нащо ж я, мій Творче, довго чах,
Сило-Слово,
у —
світських кущах...
тільки що поклонне — новизна,
а...—
щоб добре знав!


Це лежу
у темноті... нижчий трави,
Боже Христе, Господе, живий.
Глянь-но звище
бо я отут пластом
в землю ниць
й молюсь Тобі
хрестом...


Боже янголів, сердець —
неба свічок...
що ж мені є,— тихо вити?
тихше вод, —
і словом одмолитись
в черіні річок!..

І Ти, Творче, ізнови,
з пориву сил,
Боже, Боже, Вогнекрил!
Святий Боже,
Святий кріпкий,
що воскрес.
Потерпимо
за Того, Хто віддав
Себе на Хрест...

6.09.2002