Лина Костенко. Готические ели над куполами буков..
громы картавые над страною крон.
Ночей чернокнижье читаю по буквам,
и сплю, прочтя себе Орион.
А утром восстану. Возмущением сердца,
весёлым азартом глаз, ума своего.
На окнах рассыпется скерцо из солнца,
движенье рассмеётся над скрипом тормозов.
Надоели ведьмины шабаши фикций
и та конфискация душ под гармонь.
Хочется иногда в веке двадцатом
забиться в пещеру и нянчить огонь.
Расстрёпанное бегство - предтеча свободы
из каменных дум в странствия дым.
Звенят ручьёв стремглавые дети
кровью голубою каменных глубин.
Рассветы мои в изумрудном ворсе
над кваканьем всех жабьих мелочей -
готика одиночества, готика суровости,
рубиновые россыпи земляники моей...
Вот я стою над задумчивым небом
на чёрных ветрах мировых канетелей,
и в схватке вечной святого с позорным
затравленный разум мой даже светлеет.
Болят диссонансы. Грустят симфонии.
Восстали ноты в раскалённый залп.
Я строю молчанье, как зал филармонии.
Колонный бессонный еловый зал.
Оригинал:
"Готичні смереки над банями буків"
Готичні смереки над банями буків,
гаркаві громи над країною крон.
Ночей чорнокнижжя читаю по буквах,
і сплю, прочитавши собі Оріон.
А вранці повстану. Обуренням серця,
веселим азартом очей і ума.
На вікнах розсиплеться сонячне скерцо
і рух засміється над скрипом гальма.
Обридли відьомскі шабаші фікцій
і ця конфіскація душ під гармонь.
І хочеться часом в двадцятому віці
забитись в печеру і няньчить вогонь.
Свободи предтеча – розхристана втеча
з мурованих дум у мандруючий дим.
Дзвенить ручаїв стрімголова малеча
блакитною кров’ю камінних глибин.
Світанки мої у смарагдовій ворсі
над кумканням всіх ропухатих дрібниць –
готика самотності, готика суворості,
рубінові розсипища суниць…
Отут я стою під замисленим небом
на чорних вітрах світових веремій,
і в сутичці вічній святого з ганебним
світлішає розум зацькований мій.
Болять дисонанси. Сумують симфонії.
Пручаються ноти в розпечений залп.
Будую мовчання, як зал філармонії.
Колонний безсонний смерековий зал.
Свидетельство о публикации №117091400558