Вмирати щодня?!
Це банально...
Проґавити шанс?!
Якось лячно...
Змінити незмінне?!
Печально,
проте - надто звично...
обачним.
Сміятись до сходу?!
Так просто...
Торкатись коханих?!
Чудесно...
Ти знав: Атлантида -
то острів!..
І хто не вмирав -
не воскресне...
То ж знову ховатись?!
Не треба...
Порядність цінує...
цикуту.
А ніжність - то сходи.
На небо,
де можна майбутнє...
забути.
Я люблю!
І бачу, що мряка
розтанула миттю...
від стуку
звичайного серця...
бідаки,
що тисне минулому...
руку.
Жменя повiтря
© Copyright: Александр Ноцкий, 2017
Свидетельство о публикации №117091208027
Свидетельство о публикации №117091208027
Рецензии