Багряним листом падаєш в долоні,
теплом не грієш й навіваєш сум,
тримаєш у своїм тяжкім полоні,
доводиш до болючих, чорних дум.
Спаду ясним промінням на світанні,
як чутко будеш спати тихим сном,
сплету в вінок пісні свого кохання –
руладами хай линуть під вікном.
Колись була як дівчинка наївна,
така у всьому світі лиш одна –
немов веселка, як весна чарівна.
Чому ж тепер сумна і мовчазна?
Твій сум розвію, відгоню тривоги,
хоч вітер завиває в вишині.
Любитиму всім серцем, до знемоги,
забудемось в казковім диво-сні!
11.09.2017
Осiннi метаморфози
© Copyright: Олександр Мачула, 2017
Свидетельство о публикации №117091105815
Свидетельство о публикации №117091105815
Рецензии