Лина Костенко. Доля

Приснился мне странный торг:
под небом в чистом поле,
для разных людей,
для щедрых и скряг,
продавали разные Доли.
Одни были царевен не хуже,
другие - как бедные Миньоны.
Кто-то покупал себе Долю за гроши.
А кто-то - за миллионы.
Кто-то платил счастьем своим.
Кто-то платил совестью.
Кто-то - золотом золотым.
А кто-то - весьма сомнительным.
Доли-гадалки, тасуя дни,
к покупателям льнули.
Доли сами набивались ко мне.
И лишь одна отвернулась.
В лицо её ясное посмотрела я,
душой позвала глаза...
- Ты, всё равно, не возьмёшь меня,-
неохотно она сказала.
- А , может, возьму?
- Ты запомни себе, - сказала она сурово,-
за меня нужно жизнью платить.
А я принесу тебе горе.
- И кто ж ты такая?
Как имя твоё?..
И стОишь такой ли платы?
- Поэзия - родная сестра моя.
А правда людская - наша мать.
И я приняла её, как закон.
И чудо великое сталось:
прошла ночь. И закончился сон.
А Доля ведь мне осталась.
Я выбрала Долю себе сама.
И что со мною не станется,-
никаких претензий нет у меня
к Доле - моей избраннице.

Оригинал:

ДОЛЯ

Наснився мені чудернацький базар:
під небом у чистому полі,
для різних людей,
для щедрих і скнар,
продавалися різні Долі.
Одні були царівен не гірш,
а другі – як бідні Міньйони.
Хту купляв собі Долю за гріш.
А хто – і за мільони.
Дехто щастям своїм платив.
Дехто платив сумлінням.
Дехто – золотом золотим.
А дехто – вельми сумнівним.
Долі-ворожки, тасуючи дні,
до покупців горнулись.
Долі самі набивались мені.
І тільки одна відвернулась.
Я глянула їй в обличчя ясне,
душею покликала очі…
– Ти, все одно, не візьмеш мене, –
Сказала вона неохоче.
– А може візьму?
– Ти собі затям, –
сказала вона суворо, –
за мене треба платити життям.
А я принесу тобі горе.
– То хто ж ти така?
Як твоє ім'я?
Чи варта такої плати?
– Поезія – рідна сестра моя.
А правда людська – наша мати.
І я її прийняла, як закон.
І диво велике сталось:
минула ніч. І скінчився сон.
А Доля мені зосталась.
Я вибрала Долю собі сама.
І що зі мною не станеться, –
у мене жодних претенсій нема
до Долі – моєї обраниці.