Зр з п дв конника. Явлен ми...

*  *  *

Зріз підвіконника. Явлені ми:
духи між квітами —
Скраю в зимі...

В серце дадє ;Дух
                моління.
Радуйся, Весно, — на потепління!

То за вікном
пруг квартир: ненамолені...
Душі в одежах нових — ненамолених!
нов молитовник — он, теж,
                ненамолений...
даль наближають — теж непромолена:
кришки гробів і гроби —
приб’ються по віку цім,
а ненамолено...


вік в новім,
все бодай їм нове — й все ненамолено!


...все — холод!!!


Холод їсть всіх холодненьких:
як? та й невдобно ж їх розігрівати...
З Огню Лілеє, Пречистая Діво, стрімка Ти!!
Нецікаво поету — в зимі погибати.
Квіти сплять ясно. Є підвіконник, —
не віднять,
й не додати.

Квіти живі взимку —
Божа надія, дух нам заквітчати.
Сон! — 
за вікном тьма —
і в душах, і холод — із шатів на шати.
Нецікаво
у скучній зимі замерзати!

Руками серця подасть Дух — моління!
Радуйся, Весно, Трояндо Вогненная,
                йде потепління!

16.12.2005