Що потребу Крим

         Що потребує Крим

І осінь в серці візьме кілька нот,
І душу покладе тривать на тиглях,
Мов двір в примор’ї. А з усіх широт —
                достиглість:
Марія — як би Бог. І хтось — в норі єнот?

І плескає по слуху тихий бот.
Бог підійшов до берегів — і море рідне...
І так як неврастенікам — погідність,
Тепер ніхто не затуляє Богу рот.

Я б вийнявся в той Криму дух —
                в той поворот,
Коли нірвана — як блаженна гола Йванна —
Оголена від дурнаїздів — богслухняна.
Марія каже: в дворах літнєє відро.

І всяк є берест — так родили матері.
Й спасається душа чуттями правди:
Се світяться в середніх горах монастирі,
І вудкотягне — Всіх Скорботних Радість...

Оце я тут навіявся б по правді!!
Мене тут так ніхто не полюбив,
Як в горах, враз в любов — вертає, в празник...
Аж днесь постогнують —
що на підходах — всі горби...

У морі фарбово: мілкоукажчики, раби...

Один лиш Бог даль робить, даль пригорне.
Качне ще землю й Небо, й море Чорне!!
І вкаже що Він словом проробив...
Щоб нині Крим не одійшов як орден!


Маріїна любов до раю мітить...
Жалкі в "аулах" вогники просвіти.
Зайди украй, углиб — взнай, на що годен...
А що помчалися аби лиш як — на материк.
Що мої миленькі, засмаглі, зміст наснаги.
Любов до духу справжнього. Тут спраглі.
В церквах всесвітняя продажність догорить...


В навчаннях й в ангелах запишуть
             з  а — до ять.
Що на духовнім — все.
Й любов не проминає!
В реальності — лиш на Марії простоять...

Цей блиск, дивись, од берега гукає...
Як далі збудетесь, неправдою неповні?


Куди без Духу Вишнього втечем?
Церква — лиш річ Рахманінова узяла
в духовне,
І три — у інших. Й це нікого не пече?..

Ви — Слово — чуєте? Мій дух на вас зійде.
Із класів йміть: Бог у світське не ходить.
Солод свобод! Не — нагороди й загороди.
Святе! І вічная Любов! У нецерковне – не іде...

Тут поворот — Дух поверта нам бот:
Бог підійде до берегів — і серцю хлюпне рідне.
Бабине літо — неврастенікам погідність.
Тут нам вже кращає. Не затуляють Богу рот.

Як вам у церкві??
Я б засіявся по правді!
Бо тут мене ніхто так не любив —
Як в горах Ти!
Вертаєш в тишу й празник:
«Лиши. Їй-богу. Глянь. Серця... Горби».

Радуйся, Неіскусобрачная, мірові спасеніє.
Радуйся молніє, души просвещающая!
Амінь.

26.09.2005