Повсюду стоны, плач, рыданья...

СКРІЗЬ ПЛАЧ, І СТОГІН, І РИДАННЯ…
Леся Українка (Лариса Петрівна Косач-Квітка, [1871–1913])

Скрізь плач, і стогін, і ридання,
Несмілі поклики, слабі,
На долю марні нарікання
І чола, схилені в журбі.

Над давнім лихом України
Жалкуєм-тужим в кожний час,
З плачем ждемо тії години,
Коли спадуть кайдани з нас.

Ті сльози розтроюдять рани,
Загоїтись їм не дадуть.
Заржавіють від сліз кайдани,
Самі ж ніколи не спадуть!

Нащо даремнії скорботи?
Назад нема нам воріття!
Берімось краще до роботи,
Змагаймось за нове життя!

                [1890]
Вперше надруковано у збірці «На крилах пісень», 1893, стор. 38


ПОВСЮДУ СТОНЫ, ПЛАЧ, РЫДАНЬЯ...
Перевод стихотворения Леси Украинки

Повсюду стоны, плач, рыданья,
Несмелы возгласы, слабы,
На долю тщетные роптанья
И склонены в печали лбы.

Над давним лихом Украины
Жалеем-тужим всякий раз
И с плачем часа ждём пассивно,
Когда падут оковы с нас.

Тревожа раны, слёзы эти
Им затянуться не дадут.
От слёз лишь заржавеют цепи,
Но никогда не упадут!

Зачем же скорби нам без счёта?
Назад для нас дороги нет!
Возьмёмся лучше за работу,
Борясь за новой жизни свет!

                10 сентября 2017 года