Морозить зима душу мою
Білою ватою порожніх днів.
Не відчуваю болю, жалю-
Ріже зима лезом вітрів.
Губить себе, губить мене,
Плаче, чарує десь за вікном.
Так ціла вічність, мабуть,промайне
Під білою ковдрою, білим рядном.
Бродить по вулицях пізно вночі,
Крапле при сонці з дахів...
Наче шепоче: "Ти помовчи!",
Губить красою снігів.
Стогне увечері біля дверей,
Малює на вікнах сюжет.
Знову за душу, за живе бере,
Заповнює шпальти газет.
Кине на сніг наші серця,
Тихо щось прокричить.
Навчить зима нас до кінця
Вірити і любить.
Навчить зима
© Copyright: Лиса 25, 2017
Свидетельство о публикации №117090808558
Свидетельство о публикации №117090808558
Рецензии