Ще мить одна - 1 нас розлучить ос1нь

ПЕРЕКЛАД

Ще мить одна – і нас розлучить осінь,
Уже гостюють ранками тумани,
І довші ночі, щоб забутись снами -
В цей час без тебе неможливо зовсім.

Як всі – утішусь осені печаллю,
Сховаюсь в плащ – тепер він прихищає.
Вже на погодні примхи не зважаю -
Мов мандрівник, що в глушині причалив.

Зігріюсь згадкою про наше літо,
Та далі - йти крізь листопади треба,
І знову… думатиму знов про тебе,
І не відстане всюдисущий вітер.

Затим – зима,  а в ній мороз тріскучий -
Забудуться осіннії тумани,
Там дочекаюсь - в час грудневий ранній –
Приїдеш щастям, мовиш – ти везучий.

Тривожусь, як ти, хто тепер з тобою,
Душа в полоні суму - не втамую,
І в тузі цій нестямній закричу я...
Та видно, так тепер потрібно долі.

Ще мить одна – і нас розлучить осінь,
Уже гостюють ранками тумани,
І довші ночі, щоб забутись снами -
В цей час без тебе неможливо зовсім.

Антоніна Грипа

Оригінал вірша:

Совсем чуть-чуть - и разлучит нас осень,
В ней по утрам тумана пелена
И ночь добавит времени для сна -
Период этот, без тебя, несносен.

Как все, утешусь я осенней грустью,
Надену плащ, подняв в нём воротник,
К поре любой уже давно привык,
Как привыкает путник к захолустью.

Порою буду вспоминать о лете,
Шагая по оранжевой листве,
Навеет осень думы о тебе.
Прохладней станет, вездесущий ветер,

Придёт зима, пурга, мороз трескучий,
Забуду о туманной той поре.
Дождусь, ведь ты приедешь в декабре,
В тот день счастливый, радостный, везучий,

Тревожась, как ты, кто сейчас с тобою,
Невольно грусти в душу напущу
И от тоски несносной закричу,
Но, видно, так предписано судьбою.

Совсем чуть-чуть - и разлучит нас осень,
В ней по утрам тумана пелена
И ночь добавит времени для сна -
Период этот, без тебя, несносен.

Виктор Семенюк