Виродок з Аду

Залишки сну блукають десь у полі.
Він шукав її, хто не відає ще сну.
Такого ніч не бачила ніколи.
На жаль, то була правда на яву...

Знову біль пронизувала все тіло,
І знову зрада за спиною...
І ті зламали знову крила,
Для кого була "єдиною-одною"...

Колись сміялися на кухні,
Було тоді весело й цікаво.
Ще колись були ті дні,
Коли чай любила, а не каву.

Та час допив її до дна,
Напевно, знав, що з нею буде.
Ніхто не знає, де вона,
Ніч плаче, бо ніколи не забуде.

То була далека осінь.
Мало хто її згадає.
Тільки ніч і плаче досі,
Бо лиш вона всю правду знає.

Це відчуває майже кожен,
Та не кожного воно вбиває.
Хтось і вижити спроможен,
Але душу він свою ламає.

Ніч. Самотність за вікном.
Туман у очі зазирає.
І знову,нехтуючи сном,
Біль милу душу поглинає.

Вона сіла на поріг,
Заварила кріпкої кави.
Давно туман вже ліг,
Але вона гляділа пристально-лукаво.

"От, Місяцю, скажи",-
Душа не витримала перша,-
"Чому все так біжить
Та загинуло живе ще?

Були у мене крила!
А зостались лиш рани криваві..."
"Занадто багато любила" -
Місяць відповідь давав їй.

"Але я серце віддавала,
А затоптали мою душу..."
"Не тим ти довіряла,
Сказати тобі мушу.

Пам`ятаю, ти сміялась.
Не так давно це було.
Мила,  так вже воно сталось:
Тебе давно вже позабули.

У грязюці затоптали,
Крила обламали...
Хіба же ти не знала,
Кому ти, мила, довіряла?!"

"Ні, я серцем довіряла,
Тепер умерти мушу...
Дякую, що мене Ви проміняли,
Мій найкращій минулий друже!"

У болі не було кордонів,
А сльози бігли джерелом.
У світі не було полонів,
Які б зрівнялися у цей полон.

Вона зігнулася від болі,
Пролунав її страшенний крик,
По рукам пішли потоки крові -
Милий облік навіки зник.

Він заховався у кликах,
У пазурях із  ядом,
У злих зажурених очах
З неба зорепадом.

Виродком зі злого Аду
Назавжди вона стала.
Я кажу вам чисту правду,
Бо я, на жаль,тоді не спала.

Де вона, ніхто не зна.
Серед ночі десь блукає.
За тобою явиться вона,
Бо дружбу ти не поважаєш.

Ти її почуєш виск.
Він спроможен оглушити.
У вікно ти подивись -
То не її очі бажають тебе вбити?

Вона серце твоє вирве,
Пазурі схоплять твою глотку,
На шматки тебе розірве.
І смерть твоя коротка.

Ночі я боюся,
Така страшна вже правда:
Коли я в зеркало дивлюся,
Бачу "виродка із Аду"....