Макет вини

Мабуть, не так...
Зима не нас палила...
Комусь - життя, веселощі, любов...
А нам без волі - дихати несила,
коли по жилам бігає ще кров...
І хай це бунт з замерзлого майдану...
І хай ніхто ту душу не збагнув!..
Життя без слів і так - суцільна рана,
а ми - це шанс, що хтось ще не забув...
Холодні пальці...
Вітер понад ними...
Нечутні кроки в схибленій імлі...
Чужих мерців міняємо своїми,
що нам відриють небо на землі.
А далі - Крим.
І ввічливі людята
все крутять дулі лейбам без яєць...
І наш солдат з макетом автомата,
якому Київ видав:
- Все. Кінець...
Мовчати всім!
Війна - то небезпека
гнітучих днів і скорених ночей...
Іди, солдат...
Не довго.
Не далеко.
Іди, мовчазний, сором не пече.
І ми пішли у стриманій скорботі
за долю півдня, програного вмить
своїм мурлом кремльованій мерзоті,
яка на душах куплених сидить...
Та ба - Донбас!..
І він захтів свободи
в чужих обіймах...
Що ще за чума?!
Війна - профіт, і випавшу нагоду
втрачать не стали - дурників нема.
Столиця рве, керуючи майбутнім
своіх давно похованих дітей,
і кличе стати вічним...незабутнім...
І вмерти знов за купку із грошей...
Ну що ж, пішли.
Життя - воно не райське...
І може нам відкриються мости
від перших снів про світ до Іловайська,
де  нас чекають сестри і брати.
Чекали...так...
Не родичі...
Не браття.
Котел, казан - яка до біса суть
того страшного місива-багаття,
в якому кращі вдосвіта поснуть.
Чи встане хтось?..
Чи вийде до світанку
зібрати геть порізаних братів?!..
Егей, людиська!..
Бачили Іванка,
що з ночі тут до попелу згорів?!..
Чи є хоч хтось?!
Ти чуєш нас, Єдиний?!!
Скажи за що?
І, зрештою, поміть
нам тих, хто п'є мов пиво Україну
на парастасі втрачених століть...
І ми дійдем до рішення прямого
своіх питань про віру та дітей,
що мають душу виплекану Богом
заради ним же втрачених ідей...