В сонн м океан православн м сплять...

* * *

В соннім океані православнім
сплять на дні
вже необмежені скарби!
Що це?! такий огнь надій розбить?
Дай-но підніму!
Сину, роби! –
Видно, що не без всівань лукавого.


І мене мов дошку все левкасить.
Значить так: і все держу, й терплю.
Знизу з днища і з твоїх припасів, –
генії тут обібрали божу касу? –
в мене руки зайняті,
Боже, й так тебе люблю…


Отак, як є, й люблю.
Виправдать все можна казом!
Жінку справжню справить скальду-королю?
Статуї! в ряд: о – благообразність…
Ну, бо – несоубражають разом:
ні, мабуть, цей, російського? –
клеять і – левкасом;
ні, він слова українського?–
клеять і – левкасом…
Ні, упихнем вірмено-григоріанським!
Всі – як ніби є,
та ні один не може підійти…
Не можуть видумать наказу!


Світла Словесник?!
Але ж ми всі без поняття…
Отак держу і терплю, себе палю,
у мене руки зайняті
(люблю, Боже, люблю) –
це ж спільна економіка життя…


Що не іде до цілого – гордість і жмут…
Я живий, але коли не стане –
закам’янілої благообразності салют
самі для себе!
І це на місце Боже стане…
Нерозуміння – справді абсолют.


Що вже розсипаним накази?
Як не укинулися в віру…
Заснуть на дні, на душах дітей і звірів…
Усі разом.

13.12.2008