Вперше страшно сказати привiт...

Вперше страшно сказати "Привіт".
Непомітно стою за порогом.
Хоч не кликав ти на допомогу,
Я прийшла рятувати твій світ.

Як на мене подивишся ти?
Що я можу? Лиш крапля у морі!
До стіни у бруднім коридорі
Прихилюсь, не посмію зайти.

Що почуєш ти? Просто слова?
Відчуваю, що я не готова
Ні до зустрічі, ні до розмови.
Навіть дивно, що досі жива.

Я постукати просто боюсь.
У житті були сльози і втрати...
Відчини! Я тепер хочу знати!
Не згубити б рішучість свою.

Як хотіла б я мати ключі,
Прослизнути у серце до тебе,
І розвідати, що тобі треба,
І дізнатись, про що ти мовчиш.

Має ж бути у всього межа!
Я стою тут не першу годину.
Найрідніша у світі людино,
Відчуваю, що я тут чужа.

Прохолодою дихає ніч,
Пророкує безсоння і втому,
Ця печаль не знайома нікому.
Прожени чи нарешті поклич!

Та надію мені залиши,
Не кидай мої мрії за ґрати.
Бо я можу півсерця віддати
Лиш за спокій твоєї душі.

Я тебе рятувати прийшла.
А мене, підкажи, хто врятує?
Я піду, й тільки осінь почує,
Що сказати тобі не змогла.