Над озером глибоким, чистим
Верба плакуча нахилилась,
В яскравім жіночка намисті
У воду зоряну дивилась.
А очі сині мов озерця
Волосся русе довге-довге,
Така туга лине із серця,
Зітханням над водою стогне.
Чому ж ти доле така гірка,
Та я ж з тобою не сварилась,
Нащо коханого навіки
Мого забрать не забарилась.
Колише вітер верби віття,
Навкруг розносить плач жіночий,
Голівки з сумом клонять квіти,
Цей розпач слухають щоночі.
------------------------
Чому ж ти доле така гiрка
© Copyright: Фаина Янко, 2017
Свидетельство о публикации №117090509633
Свидетельство о публикации №117090509633
Рецензии