День осінній сонце розливає –
По гаю безсовісними знаками.
Я від літа бабського втікаю –
І ховаюсь в найглухіші закутки.
З головою скручуюсь під ковдрою,
Затискаю серденько і вдих:
-- Ти сюди зі споминами коробом
Не ходи!
Не тряси відболеним осіннім,
Найнеповерненнішим назад.
Небом, як і очі мої, синім,
Під намоклі вії не вповзай.
Видно, захопилась я любовами,
По гаю, мов сонце, розтеклась.
Золотом фальшивим розфарбована,
В бабиному літі зажилась.
І тепер – як бомж, без згадок, з торбою,
Так, напевне, послано згори! –
Тільки серце, жовтим листям торкнуте,
Золотими дзвонами горить.
Бабське лiто
© Copyright: Надежда Еременко, 2017
Свидетельство о публикации №117090505110
Свидетельство о публикации №117090505110
Рецензии