деал

               Ідеал 


Хто може взяти з нами сніжні перевали?   
Повітря хладне б’є
у бубен сонця! – як розпука у кимва;ли…


І за лавинами – тіні сліпі
         позалягали…
         Є ідеал!
         Він вище – аніж сам
         найвищий перева;л…
         "Ти бадьорись, є Ідеал!! –
         кричать, – он – сяє"


А як зійти, і як дійти??
А Ідеал –
це Бог: це Він чоботяра – не як усі –
тримає…
Цей – водночас,
і зразу не як всі,
тут же в повітрі
йти розпочинає:
там крок,
і там,
й туди, й сюди,
і скрутним, й звідти,
        й зовсім з різноглибин сліди,
і любить всіх,
і від любові ходить–знемагає,
кричить на Небо, дольних притягає,
врешті вже Бог скида
більш позамежнії сліди
й за них біднягу
                аж до Себе утягає…
І тут вже хто як знає…


«Ура!» – кричать, –

це ж чоботяр святий,
як це вліпило з ним іти!
І «не–ура!» – кричать,–
бо не святий! «сапожник»…
Ходить неправильно,
і як ми з ним? та це ж просто безбожник!»
…А він, як Ідеал його боров,
він взагалі  взяв серце розпоров…
то й виявилося: це і є художник…
Божий.