Джузеппе Верд

       Джузеппе  Верді


Дрижіте всі!!
бо сидите на сіні.
І те, чого не зміг
Італо-світський  геній у Россі;ні  –
Те зміг,
в божій натхненності,
музи;ка із села…
Він витягнув Італію! –
Му;зика з Бога – й ним зайшла…


Музика Божа!
до рішучості, до звільнень –
пішла, пішла…
дрижіте всі!
Бог не забув! чому –
Сам із села…


Що бачу духом?
Брила!
Він в смолі!
обли;станий й освистаний.
Над блискавка;ми – і в боренні…
Сидячий на престолі
                в всезгнієнні…
І ліві виверталися з геєни
Й по серцю били – мідними!..
І – по чолі!!.


Ох, і пройшовся б я по смолах – з стихарями…
А дивувались:
дзвону много–
                в ямі!!!
…О, рве корве;т! Рови! мов з грязі в князі.
О сило Неба!!!
Як розкішно в Тобі звик…
І що світське;?! – Я стільки всіх перекусив,
                і стільки з’їв!
й поклав в посудину й змішав –
і тонких киш й дебелих в’язів! –
і що? І вирвете –
з церков, небес і підошов –
Що прошнуровує усіх і все язик?..


Чужі! Щоб вирвать вас з боліт –
на це  й прийшов!
Шнурки! – як вирвете Її
з када;нса серця?


Сипне Дух солі – як в’юни,
в відрі, обі;литеся, що й відро притреться…
Щасливі встанете! узагалі – що тут жили!

Молитв!

щоб нецерковним язики не одійшли!.. 
Молитися!
бо зайде час на кращих…
Господній ангеле,
іду –
поміж, пиши, пропащих.


Господній  янголе,
іду поміж,
пиши, смердячих,
мов не наших.

Правдивість вираження! –
прибіжать й магометане!!
уцю;кати…
…Все ж, може, Боже… хоч мене
не стане??


Бо що?! – і цих, і тих,
Цюрих, й знов дзюрих…
Як Їй любити в однім серці?
І очі отверзе;:
Церкві писав ,– що ж?
виривав язик ясний Россі;ні??


Тремтіть, не цілком люди!
собаки всі на сіні…
А бачу: Верді  це трима у двох руках
драконів:
творчого  й – без духу,
щось з упалих…
Вогонь на вас, всі приморожені і в’ялі!!
Верді летить зі мною по роках…


Джузеппе! Ти ніколи не брехав!…
Святим – одного з друзів ти назвав.
Дух Верді – Божий дух! І не збрехав…
Й не опускав…
А навкруги – знов –
дух упалих!

Святий Огонь на всіх – на
заморожених і в’ялих!!