Накреслю у смартфоні слово “вічність”,
Зігрію в пальцях корпусу метал.
Позначу лише знаками окличними
Історії вечірньої фінал.
Про ті маршрути електричок дальні,
Зупинки, що ридають від дощу.
Про лікті в спину, як ножі, безжальні.
І впевнене: “Не бійся, захищу”.
Про гаснучий неон в квартирі нетрях,
Про наш з тобою замок на піску.
І повівом нічним останнє в дверях,
Як скальпелем по серцю: ”До зв’язку”.
Поезiя смартфона
© Copyright: Стах Розсоха, 2017
Свидетельство о публикации №117090503678
Свидетельство о публикации №117090503678
Рецензии