Море В днайдення загиблих

      Море «Віднайдення загиблих»


Завжди борти корабля цього ,
                аж нюхано ду;лами…
Зброджень з вітрів! – і ривком несподівано
                дуло:
Й – вихори стін!
То не ангели – синьозеле;ння!
і не ликів стояння –
                сліпі
                розголошення…
Захід – знову нас
жерлами зводив –проводив
лосо;сево.


Тільки я віджартовувавсь віршами
А Ти в серці – Зоря.
        Зоря! – і все більшаєш…
А Ти в серці – Зоря – і все більшаєш…
…Вісім балів!
Рвали сирени: безумні
                за борт стрибали.
По вухах бараба;нами рвало
                на кормі людожери гало;пили! –
Корабель цей з Любові, Любов…
А Ти – спокій…
Блискали вічка,
полоскалися горла  у місяці, –
сизе гало; пили…


Я не впевнений був,
        чи цей раз відшмагнусь від них віршами..
А Ти – спокій:
     у серці Зоря – і все більшаєш…
Спокій. В серці Любов – і все більшаєш…


Хтозна? підводнії рухи?
Хто п’ється з надводними? –
Хтось з умів мовив: «Це фрегат дурнів.
Це п’яні. Шаленці в шкарлупці під
                місяцем.
Місивом місяться:
і чи згорять, чи – повісяться…»


Панове! не фрегат:
це – море!
чим глибше –
голодних розхитує
їсть і запитує
           ще більш, із донних –
                Голодний…


й даремно ви підфарбовані:
«Море загиблих…»
Корабель мій – в Любові,
й в тутешніх…
Ви теж?
І я те;шу –
в віднайдення – віршами.

…Ти є в серці Зоря, –
                і вже більшаєш…
Усміхаєшся. Більшаєш.
Більшаєш!..