Христос

Тебе любила. Та чи варто?
Ні серця краму, ні жадань…
Моє кохання стало гартом
Для нових Божих починань.

Вдягну вінок життя барвистий,
І стрічки з золота до кіс.
На слово болісне ти бистрий
Бо дух твій будяком заріс.

Ти став надмінним та пихатим,
В розмові – голос тільки твій.
Я за таким не піду в хату,
Бо в твоїм домі буде гній.

Живеш у злі індиком впертим.
Ганебний вигляд. Далебі…
Колись давно ти був відвертим.
А зараз – погляди брудні.

Світогляд твій – інстинкт затьмарив.
Не бачиш стежку, а ідеш…
Твій дух пітьмою давно марив, –
В такім путі капкан знайдеш.

І горизонту неозорість
Давно не є орієнтир.
Не вибрав ти джерел прозорість,
Бо дух пихатості – кумир!

Обрав пітьму, залишив Бога.
Без тебе він не пропаде.
Не з ним тепер твоя дорога, –
Він в іншу сторону іде.

Ти віддалився. І крикливо
В ганебнім вигляді стоїш.
Але я вірю в Боже диво, –
Яке  не ставиш ти ні в гріш.

Я вірю в час. Відійде пиха.
Ти зрозумієш хто Христос.
І хто розкидав зерна лиха,
І хто хліби зібрав у стос.

© Copyright: Кравчук Світлана Миколаївна, 2017

03.09.2017 р.
09:09