Плавлення любов ю

      Плавлення любов’ю
      Поема

                «...цього і слід було чекати!»

1

Боже, я в блискавці!
Чому людей научимо?
Боже, не пересади мене
з виса
летючого
в земне крісло!
(Грязь і онучники)
Ти пам’ятаєш? Тебе
хотіли скинуть з кручі


І наполягає могуче
І налітає летюче
І виносить — летюче
Ти місиш
Ти місиш тісто
моє — біле тіло!
Вимішуєш блискавку
словом
в зуб —
відкрутилося і одгоріло
і — одлетіло!!


Жадібні
Чорні і жовтії
пили
пили б
як пи;ли
(хотілось їм,
не хотілось)
Самі — і захотіли!


Краще б озонне
страшне прикотило
ліпше б по них ангели ходили
аніж
самопійло. Впісяються,
тьма, виходьте,
божик Ярило —
та й листочкові горили.

2

Коли і кров очищують
і кров душі очищують
щоб духа кров урочисту…
входять тут вірою!
мене
силою в ясність — очистую!
«Звідки усе йому?»

Сонце сили летючої!

Я не в листочках
не пересади мене
в крісло живучих
зелених гусеней
з обніжку-блиску —
Престолу Твого могучого!

«Besa me mucho!!» —
так приспівують
приспівують в лісі
уперті — лисі!
Облишмо! —
і що облишимо?
От тобі, женщино, богословіє —
лисість…


Мучимось
себе мучимо
Мучимось
світ мучимо
І тоді, запінившись, аж заревем:
«Беса ме, беса ме мучо!!»
А любов одходила і одходилась —
покотилось
здригнулося у стіні —
дрикотило…


Ще от!
руді-білі жиром
закрились.
Тож ви не із словом!
З словом — ви світ перекинули б!!!


Світ і — витікає
розплавленим словом
Здригнулась у стінах, сице,
порода ротів
гріхи — осадковії

3

І ранок Дому Твого таємничо світить
І ранок генія
ще таємничо світить
І здавсь я:
ми Твої діти!
Могли б і на моїм серці не сидіти!
Сонячний день!

Є Дім Твій.
І бачу
треба чи не всіх зсадити…
Нечемний хто —
в городик
ерудитів.
А всім подобається мова:
сильна Мова!!
Мені ж летіти в ранок Дому Твого

4

Став би я.
Став би я — цілувати.
Чисто б дихав.
«Боже, благослови» — рівно
Й гарно казати б.

І от серце до серця
Сорочка
І до сорочки
Любов до любові
Із слави в славу!
З творчості в…
тут заморочки:
Кажуть в ім’я своє й славу, —
А я кажу: Богу слава!


Шукати славу
Божу!
Злагідню поему я Божую
Ви не можете
і я не можу
а Бог — поему може!!!
Ви ж бо безбожники —
що я кажу? — що і я — аж ніби
безбожник! —
Поезії нам допоможуть?

Бо — вона:
аж як боїться моєї тіні!
Бо це ждала
мене як жона
поема
у шумі ріні.
За коси у трави була
запартачена
Ніким не бачена
і ліліпутами —
засурдачена!
Лилові пігмеї!!
Чи ви — спадете в серце
лишком ума,
тож ви впадете з неї...
чи ви заплачете??
Фарс ви!
Пробачите мене?
Ви Бога пробачите??
Що ви вчинили генію?
І то приплачете —
чи то — спадете із «мнєнія»...

Далі вже нікуди.

...І ранок Дому Твого
таємничо світить
І день мій таємниче світить
і здався я:
ми Божі діти.
Можна на серці моїм не сидіти.
О, Дім Твій! —
Дім Твій…

5

Й наділи — і полів посмужність!
І лину я —
і вітер мужній.
І вітер віє.
Йдуть жита…
То краще б я єдиним
став:
і вітер, й хліб, і черезсмужжя...
Бо серце проситься!


А що на серці — проситься:
Ти — з Неба Хліб!!!
Бо росяться серця,
і — росяться…
Бо так від бід —
втечем у Хліб!


Ти — ось так —
в е с ь,
Що й учні їли хліб
Суботній —
замкнений!..

і над фортецями
й мішками з каменю
і анфіладо-за;мками!
втекли від бід!


Якщо субота для суботи
Якщо людина — для суботи
І як людина — ще й задля держави…
Послухають?
Ти Бог,
Ти — правий.
В правді.
Бо — Ти прийдеш.

Армагедон-нарада є.

18.05.2013