Твоє лице і твої руки,
І голос тихий, голос твій, —
Він наче той музичний стрій,
Він вітер свіжий, свіжий бриз,
Він вранці й ввечері — сюрприз,
Як кроки тихі, непомітні,
Чи посмішки очей привітні…
Ти — той світанок, що без меж,
Вогонь у тисячах пожеж,
Ти — неба хвилі, хмарна гладь,
Ти не спіши, постій, ти сядь,
Ми попливемо, де — кити,
Від ночі, аж до видноти.
Без часу час, без міри міра,
Рожденні з неба синіх вирів,
Із прірви світла без межі,
Де стигнуть світлі вітражі,
Де вітру є всесильна сила,
Там ти у снах сьогодні жила.
Твоє лице, твоя усмішка…
Зажди, чекай, секунду, трішки,
Біжу у слід по хвилях снів
У веселковій барві слів,
Містком скляним, що весь в плющах
У завтра, сховане в дощах,
В липких туманах, десь на дні,
Межи зірок, де ми одні,
Спиню я час, спиню я мить
Щоб разом вічність цю прожить.
Спиню я час
© Copyright: Игорь Стожар, 2017
Свидетельство о публикации №117090106357
Свидетельство о публикации №117090106357
Рецензии