При вид Тебе!! в землю вл зають...

*  *  *

При виді Тебе!!–
в землю влізають пні!..
Слабне хрін блискавки в небі,–
Можеш з’сти магнітну бурю –
з’їж при мені!
Інакше Ти не годна Поезії:
при Поезії – не влазять в землю…
при Твоїй і моїй – ні, ні.


Яка б цариця
мене утримала на страшному лезі?
Ймовірно– тут вже забули:
чи вони пні:
Їж бурю на сонці – у серці –
зараз і при мені:
Для Могучої – то все на користь:
здивувалися б ці, ченці,
й сіро-буро-нахмурені:
починалась на очу;, як слід, буря
на сонці? між нами? між ними? –
нема бурі!!


Ну, бо сонце палюче – просте!
А отакий Їй трапився, і такий –
цей, ба, занадто простий…
Поки я на терпкій сковорідці днів –
не рипатись! ніхто не втече –
ні в Сонце, ні в землю – ані
шамбальнутії! –
при Поезії отакій Твоїй –
ні!!
станете пізніше гризти
серця свої, благородно-земні…


Все жалію… що не трапивсь раніше – лагідний,
а все по низах навіснів!
За всеядущих не сонячність?
які весь час в сні?
Поки рухамуться сонце-духом
згустки-скелі Поезії –
рипніться, спробуйте, на мені!!..


Жінко в Сонці! – ти як Бог! –
проста…
як облога й облава.
Чорні брови, сліпуче волосся!
про очі – ліпше не треба, усе інше –
Слава! Сліпуча Слава!!


Всі випарувалися б…
А тут про Любов же ішлося…

27.01.2006