См лив стю

        Сміливістю

1

І так…
бува…
як у житті прифронтовому
Копав
Копав
Копав в любов сердечную –
не знав і втоми…
Та щоб там не гуло у просторах
Хотів в любов
до Твого дому…

І много, много!
криниць життя!
любов – і много…
Один ти є! –
По суті – це до Бога…

2

Кошлаті небеса – не дивні
над смугами полів –
й з краї;в:
мов малювалося
а чи чуднилось –
і плечі й руки то чиї…
Начальство набожне –
пілоту і сам Бог велів…

А обіймать – то плечі
й руки, ці, – чиї?
І сліпі в Духові! – і мацав, і…
всліпу; живим дотя;гував з боїв…

Нам чо; стогнать?
…І руки мав:
хоч виноград
зібрать…
…і хоч обнять…
долівку підмести;:
Сам Бог і притиска;в:
тому місцями чоловік
яко і небо – золотий

Та вглиб,
углиб…
і я солодково;дую
криниченьку –
свою
ясну;.
А – щоби – світ!
йшов в вишину
і глибину!

І викопав –
що Бог плюско;че
й під аеродромом…
По суті, у любов – додому.

3

Зірвали – шкали
й цей, ХХ-й, вік…
З серця радар – Бог –
висува вже в жили.

Зірвати хочуть й ХХІ-й вік:
я є чоловік.
А Ти – Ти Вічність…
Нас зірвати – неможливо…

24.10.2006