Л СОВА АХ НЕЯ

        ЛІСОВА  АХІНЕЯ
        Поема
 
1
Так переплутав світ ехінаце;ю з ахіне;єю!
Хатинка старих тих,
стояли задом к лісу.
І пахло ще.
Й на запахах –
ще не було завіси…

Став Бог на клумбі,
поруч з жінкою,
Бог з нею.
Ага!
«Ага! – сказала
бабунька Яга,–краса…
Тут хоч не хоч – прийдеться
брать духовно…
Ну, з лісу… ахінеї повно!»

Бог з жінкою.
В ехінацеях.
Десь під Рязанню.
Бог з нею.
Син Бога любив якісні казання…
Краса Русі –
Жінка із Богом:
пахне гарно.
Хатинко, повернись:
до лісу передом,
до мене задом…

(І бідний Грибоєдов! – й не збагнув:
від чого враз бездарним…)
Тож тут – у притчах:
 болота;, ожи;на,
кількість і ная;ди.
Та під Рязанню є чиясь жона:
і цвіт у серці…
й гожа є вона:
Бог з нею.

Далі – без Бога –
хим хана;:
признатися –
безмежна ахінея…

2
Із Сином Бога –
жити заважають…
Без Сина Бога – жить –
не заважають:
чин любить чина,
газду – газда
церковне – якусь… свою ж пару,
й з нею…
Аж вся ворожість ця
Серце поетові вража!!..

Проте, яка між ними – соковита ахінея!!!..

Скарб!– Для художника...
Темнюща пристрасність – аж
кидається на ножа!
Яке це чудо!в руках
можна подержать..
При вни;женні – стражда…
 
О, лезо, лезо!
Як в лице вільнеє
входить лик Бога –
то Поезія!
То що це з нею, з ахінеєю?
Бог – і тікає! що то з нею?!
 – Не зближуйся! – кричить ,–
Що те, в лиці? горить!!
Й зів’яне враз,
і посумніла ахінея –
і тіпаються з нею
ахіне;йці…

Брость!! о, яка..
зусібно – півбрехні…
Людина ж! – … чи це видно лиш мені?
ну – соковитійший роман!
(який там плутовський роман!..)
нагая пара!...

Така наближувалась, видно,
до цариці, до Тамари,
не теї, не низомвідної, а –
до святої! якій вже легше, після Ніни…

А я то нині в поклонінні,
на колінах.
Верну – або спалю
знання
тим людським грамотіям…
Усе перемага – Любов Марії!!
І щастя, Логос, в серці з Нею.
 
І так любить – що говори;ть?
й не можеться здє жить…
Ще раз потягне – й перетягне. –
Любов!
Я згоден:
є з Любові – слово-а;гнець.

Серце медове – роздавать? Йдуть
по сліду;.
Та й вибачення усміх – я в меду;:
Поета – боком…
щоб поменше місця.
Діткнуть –
оце тоді усі і обєднаються!!–
мене одмісять…

Трясуться !
один до другого – трясуться:
На мене ж об;'єднаються!

Все можу я в укріплюючім –
мене Ісусі!
Багато візьмем місця!!
Бо от тепер трясуться… в злі трясуться…
Поет Божий! – точно одмісять:
все можу я
в укріплюючім мене Ісусі…

У сутіні всі!
Ви ж ще не чули суті.
Всі ви сирі…
Сирість – й немов сиріт –
несуть в огонь –
 у несвяту! в художньо-праведну Присутність.

3
Затихли вулкани.
Перестали вивержувать скелі і брили
і попіл і магму
в здрібніння всіх
з Сили вулканних…
Над жінками літаю і мені чудно:
сестри рідні.
Як ми стали яко ті янголи.

Як над віками.
Не схилитує – і пролітаю,
ні я;ми…
Перешіптуюсь з днями.
Струм чи що?
вимкнули…
Був – мов тяжко уранений!..
Боєць божий.
Воскрес: Амінь.

Густо «віяла» зблисків – як мінометні –
прогулюються як би так між
чоловіками…

Вишня Її любов –
по-вишньому перемогла.
Заява – і відсутність тут,
й нез’ява зла…
 
Між нами: не говорити,
не пити-палити,
як пташка!
літати духом, Бога любити, в Бозі жінку:
жінку свою шукати-любити…
Скиньмо свинцеві срамні реалізації! –
Тільки Бог виписує демобілізації…

Там політати –
не нинішні каналізації!..
Так,
і з духівником: Ісус-молитись…
Це – Боже діло:
ти там , а тут ще тіло.
Христа прославляти, не Росію Росією:
в мене якісні і казання:
Почують Христа – зі своїх дружин,
швидше між Її квітами:
десь під Курськом,
і між Курськом й Казанню… 



Емоціє Біла, дерзай! Зимна! дерзай –
будуччина страшна!! –


дерзай до Ісуса! –
білорозпе;ченим дерзанням…


За всіх смішних –
над віками моє підіймання
Глави-Богообжива;ння.

Не вірять, що я живий!..
Так і хочуть – в неживі генерали!
Я зроблю помилки: й не буду
писать досконало:
 
я б цим убив всю гордість
всіх на світі людей!
Ніколи! –
ви хочете, щоб завтра всі люди поумирали?
В славі вічного Христа–
В сяйві вічності Дня –
не всі води!
З тьми
родоводної Природи
природно віруючі хороводи…
Це тільки вітер водить…

Вітер часу,
людино.
Ще природня.

4
Царице!
Серце!
даль очей була б пуста,
якби я не художив – перестав
людей носить…
Впав. І чомусь – не став.

З любови й світла, що в Христа
Усяке слово правди вироста…
Уздовж – чи поперек – ріки ;–
є путь моста?
Подумайте ж!
Послухати людське; –
це зупинитись: не носить… і перестать.
 
Лиш Бог – із Слова серцем в серце попада.
А бачу я: релігії-стада;, стада, стада…
За всіх в болоті я.– А гори!? –
А гори? скільки злегшення тримають!!..
І що!!
!І – що?.. Як Бог так заклика –
Христа і Небеса приймають??


В світі нема Божих Творців…
Крім друзів – ні, не знаю.
Щоб з Боготворчості – в індуси,
в земних буддистів і –
в антихристів загально?
Що ви лепечете? Кого це дурите??
Із професійності – в самодіяльність?!


Значить, конкретно:
Що маєте,
те викладайте.
Бог перетрусить, словом цим.
Просповіда;є…
Бо Бог простив гріхи мені,
Та я їх в Бозі памятаю…

5
То ж, сокровенне, – про волів… Бо от –
воли були,– такі: воли…
«Ти нам повільне щось,
і переконливо винавкуй…
Щоби тут був і очерет,
і українські пампушки й колеса…
Щоб добрий дядько,
й жартівник той, перелесник…
 
Щоб бігали нам рідні мавки,
і марвавки…
Не гарно струшувать нас,
і на очу трусить…
Де сало? це не гарно…
Полячки моляться? наші ж ...
ми мало переварюєм.»


Та йолки-палки з вашими опалками!
То я прийшов в цей світ –
ви твердите, кошачий –
тут правду Духа говорить,
чи нявкати?

Ну ця провінція мені! як хтось казав:
до місця як різак!
Це я вже двічі відкривав: що я козак.

І хто всім, думаєте, сіль в вози набрав?
Й путь козакам, цим чумакуючим, вказав?
І – це вози – по світлих-світлих зорях ?–
Зорі висвіркують на голубих возах?

Чи – кожного в світах рулюючого –
Аж до опалки в спадкоємцях пронизать?
То – один другому душі порвать
і з лиха їхать –
Чи подружитись нам на божіїх азах?

Хто з Бога вам таке носив –
й добро казав?
І я вас гарно упередив:
звідки ростуть…
 
Не ноти і не ноги –
Пагони з Серця. В путь!
Як притягать з того чи іншого
апостола блискавку –
показав..
На шлях! дорозбудіться серцем!
В путь, на возах!
Серце! да скільки трієчникам
стану я казать!?

Американців–сентиментних
слухать – і самі на кратері?
Грабіжників й знедушених? секуля;- хворих? Тьма!..
Пітьма! сюсюкають: немає Богоматері!
Це все одно сказать – мене нема!!..


Скільки возитись з двієчниками? Тьма!–
і єсть Тьма:
Ума Бога нема…

Всім пустоблудам – дай-подай іслам?
У тих 84 на все лю;дське заборо;ни…
Матимуть 364, як ісламісти мене прихоронять:
Як тьма лікарств – судіть самі –
то сильний дух ісламу, скажу вам!
І скажуть вам:Славні ви діти Бога
й Царства!–
Що це за дух!? у всіх! –
знов дай 400 + 1 лікарство…

Це –
від Гомера і найбожественнійшого царя Давида –
І Богом забутої, закопаної і відкопаної Трої –
Не було такого – не видно –
щоб я під когось підстроювавсь…

Київ мене закопав.
Сам Бог – прицілився через Марію:
Любов! що тут… відкопав!
Бог наш цікавий – щодо природи-Пана…
Закопали найглибшого Миколу Васильовича –
живим…Нормально! Закопали живим –
найвищого орла, апостола Любові – Іоанна!!..
Що по Богу –
вважай,
наднормально!

Зроблено.
Пішли – відкопали апостола Любові: і знайшли?..
Ні. То буде вам,південно-дурним,– кацапи.
То буде і вам, північно-дурним,– хохли.

Слово Бога
уб’єте –
пізно молитись,
що «братолюбіє пошли».
І амінь.


…«Е, де воли?»
питає якась дитина.
 
 – Воли?
А, воли були…
Мабуть, пастись пішли…
Е, воли…
в едемі воли:

Не зіпсовані в головах –
якраз і шлях знайшли…

О!
де ж це мої огні
веснянії!?
Перемогла усе. Ідем в Едем!
Перемогла усе Любов
чудесної
Марії…

6.06.2006