Гаряча кава

Семеренко М. Ю.

А чи тямкуєш як мене трясло,
Коли до тебе доторкнулась вперше?
І як зужито бачилось воно,
Коли у грудях завмирало серце.
 
Неначе я зірвалась товмачем
Уламками навіяного щастя.   
Зарано я підставила плече,
Нам вічність простягла самоти
пляшку.

Де чистота
    горням у світі слів,
Де безсловесно розуміти мусиш
Оте, чого забракло по весні.

Де у полоні часу не було
Веселощів скаліченого блюзу,
Маячило вогнем вже над чолом
До пороху торкаючися мускул
Обабіч того трапилась біда,
Що гостювала до світанку там.

Коханий мій. Тонкі мої вуста,
Так щиро визволяю в собі тишу
Для тебе, милий, мало не щодня,
Під небом засинати коли ліпше.
 
Гаряча кава вранці будить стан ,
Неначе дитинча своє молочне,
І смутку покладе рукою край
На маренні зволоженому сонцем.
 
Бурульки плачуть посеред вапна  —
Шукаючи у смерті вільне кліше —
І дивні іскри у твоїх очах:
О, я б писала але те не пишуть!
 
Попереду багато ще було
Але не знала я секрет планиди
І миті зупинити не вдалось.
Вона неслася швидко, було пізно.

30.08.17.