Я, напевно, божевільна,
Адже скільки не було бід,
Я лишалась завжди вільна,
І щаслива була як слід.
Моє серце вкривалось ранами,
У душі кров лилась рікою,
Але все ж я була коханою!..
Як не кимсь, то хоча б собою.
Я боюся зізнатись: щаслива,
Келих щастя повний по вінця!
Бо навколо бушує злива,
А в душі в мене сяє сонце.
Я не світові вдячна за це,
І не людям - лише собі.
Бо мені всі плювали в лице,
А я, доле, всміхалась тобі.
Манiфест незламного серця
© Copyright: Анеля Венечкина, 2017
Свидетельство о публикации №117083006953
Свидетельство о публикации №117083006953
Рецензии