Я зайшов до старенької хати.
Нагадала вона про той час,
Як малого мене моя мати
Вечорами вкладала щораз.
Постеліть мені, мамо, на печі.
Найщиріше бажання було.
Я зігрію живіт там і плечі,
Щоб хрипіння з грудей відійшло.
Я зігрію там руки і ноги,
Що на дворі мороз застудив.
І я ліз мов ведмідь до берлоги.
Як я піч Вашу, мамо, любив.
Я присів, пахло так, ніби вдома.
Виникали такі почуття.
І зникала кудись моя втома,
Та з'являлась снага до життя.
Постеліть мені, мамо, на печі!
Закричала холодна душа.
Задрижали, заплакали плечі
І до долу упала сльоза.
Постеліть! Постеліть! Вже не має...
Вже не має ні печі, ні Вас.
Ще не раз моє серце згадає,
При нагоді, казковий той час.
Постел1ть мен1, мамо, на печ1
© Copyright: Борис Задорожный, 2017
Свидетельство о публикации №117082905923
Свидетельство о публикации №117082905923
Рецензии