Поема про щастя

          ПОЕМА ПРО ЩАСТЯ
 
1

Унзє;-хромись!
як щастя відчувають приморожені –
сьорбнувши обпікаючого
з ложки

2

Це є – нара;з
бо відчува чи кожен
когось від щастя – мов і відгорожено
сліпим обкладено, сірим чотом обмо;щено

крига!
А ви!
ви не прийдете, хто чита це, до причастя…
за мур впадає
індульгенція не часто
за мур сліди
землі розхристаність квітчасто

ану притягне за магніти хто залізний
шарпнись
ану вкрадись
ану на грудях розійдись
ану… і на кінці стріли влітає щастя!
Хочеш щасливим? – так хоч устремись
до свого щастя!
і на прославу Божу цілься й кров'ю
ти ще з мечем – а тут – любов'ю…
із-за своєї огорожі враз –
випадеш із огорожею!..
 
Й чиї сліди?
бери… ану, вкради!?.
супокій, не важливий вид:
жона, чи приступ, чи лелеки,
блиск з-під копит…
Запитую – чи з ложкою?

Хромись,
бо щастя зносно чують підморожені
сьорбнувши духу з Бого-ложки

те;пло дозріє много не у кожному
се, може, кручі, ліс, чи гори,
всі ріки, скритнії озера, Світязь…
Але од Бога
щастя приліта як витязь!!

вже сильно ранені
не мають в собі сил
звертатись до зусиль безбожного –
знов світлі
знов щось подають із ложки

враз блискавка – і – трави ничуть
в травах прозріння мов сліпі
не зачіпали б у Пречистій – мойого щастя
й мого кличу
цей дух і спів –
і мов зоря на сході верхи во;дить
вправляє у просвітленості чашу

щось сталося
за віру нашу
 
розведеність і – зведення
і в дзеркалах –
річок-любові
донизу й вниз стікає розум
прохолодний

Зоря зійшла! –
й це я здаю духовний розум
Й Зоря на сході взяла
ложку
й візьму як нам в дитинстві…
так природжено

То це й за тих, що відійшли…
бери, їх в ліпший такт народжено
і це за цих, що нині є, сліпих
і за майбутніх – в розуму у огорожі
Здіймись: дивись – є Боже…

Хромлюсь –
божественним…
чую як у дитинстві…
проскурка, ко;ливо
і Духа – ізціляючого з ложки…
і як ще після – балабо;лимо?
так як пампу;шки і бомбо;жки

Ви вже ввійдете, хто прислухавсь,
у причастя?
Чого б нас Бог збирав? –
якби не в нас усезбираючість – і щастя?
якби не в слові Слова-Бога вишнє щастя?
 
Дивно вогнем любові виганяти
воду,
холод.

То й я віджив давно б! –
і під водою лиш сидів!
не піднімався б, а мов світ – сидів…
якби те щастя в розуму воді
а не в причастя
Ложці…

От, дивний Сину,
як це щастя – ложечкою,
як в дитинстві,
лиш тільки трошки…

Але як ви – як би на те –
в інших місцях, місцях
понижень – дрижите; –
то хіба щастя…

3

Дивно! – від зим всі –
воскренуть у весни…
Нема нічого, всі потрачені припа;си.
І що даси? Сонце хай гріє –
дообнюхується все – й виходим пастись…
Холод. Яруги. Й щось з'ясніє –
І гріє Бог.
І– гріє, Бог,– і Пасха!!

Дух перевести б!
Себе й худобу.
 Хліб спішить.
На перехід!
Весна для духу—струг душі!
Та тілу радісно—
у руки весла..

Новий човен, тож в руки нові весла!
На літо кра;сне!
Красне коло:
Перевесла.
         Збере Весна! –
Дорозбуди;ть усе спішить.
Спасителем ожить!
І душам вічно жить!

Христос воскрес – і всі воскреснем!