Тобi налляти осенi, скажи?

Тобі налляти осені, скажи?
Тієї, молодої, ледь хмільної?
Яка ще до бруківки не спішить?
Яку так легко сплутати з весною?

Скажи, лише скажи, і я – наллю.
А може вже жовтневої? У златі?
Я сам її, розкішную, люблю
набрати в келих і засмакувати.

А може вже тієї, з глибини,
яка вуста обпалює морозцем?
Скажи, налляю осені у сни
і дні твої – по вінця – до весни...
Я – закохався: ллю у щастя осінь...

.............

С солнышком, Ольга

Любимая Игрушка

Тебе отмерять осени, скажи?
Той молодой, что кажется хмельною?
Которая к брусчатке не спешит,
И спутать так легко её с весною?

Скажи: хочу, и я тебе налью.
А, может, той октябрьской, что в злате?
Я сам её, роскошную люблю
Набрать в бокал и пить, восторг не спрятав.

А, может, той, из самой глубины,
Что обжигает губы нам морозцем?
Скажи, налью я тотчас осень в сны
И дни твои – до края – до весны…
Я – полюбил: и счастье льётся в осень…