П ст ловитва

       ПІСТ І ЛОВИТВА
       Поема
 
1

Всяка ямка,
всяке душі пониження,
всяка шпари;нка і дірка,
з дуплом
живе й неживе –
яке з ним тяжке зближення!
Всяка впадинка, шепіт
містом підсаджених,
всяке місто-ви;дум, сливе,
ринви – води у безодні впадання,
ринви – звіролюбови впадань:
ув па;даль…
А душа – нарече;на!
душа от не хоче падати…

Кинути промінь світла!
в пальцях Бога воно…
Тільки – вирівнятися б Господеві.
Заломати б ловитві душ веретено;!
О!
О!
Всяка ясність і пісня!–
духа спів – то молитва…
О!
О! я неправильний…
лишив літератури:
діло їх – геть від Бога…
У мені йде ловитва,
світлі й темні – й їх битва!
О! я ще не праведний…
 
І святе, мов очам сонце, є миле:
Вносить, вносить
і вносить! –
Ще вищії, вищії крила – і –
Крила!!
О! вітер гірний,
слави вітер,
вітер безсмертний повіяв…
Ода Богу!
й уважно чекає Марія…
Дух мій й серце –
летять!
о, я гарний:
земність, земність-+ внизу – все намарне!
Відпадають сумні міліарди,
скрутні міріади…
та – принади…
Грязь за колесом важковика; –
опада так…

Тісно!!
всі і все, й всі назад –
до холодних безкриль опада;!

Й Царський Спокій
всеспокоєм тихим провіяв…
Цей весь світ – він мене не затримав!
чекає Цариця Марія…
Чуєш! як стаю сяйним і гарним!
Там лиш земність – і все намарне:
клоклаєінесу;нься.

Ніщо тобі не поможе.
 Дай Боже.
Як нема любові Ісуса.

2

Слухаються внизу Анти-Господа, –
свого, гаспада;! га;спида…
«Не здавайсь світлу:
правильно, є дно, є вода…
Києву – хана;, озеро рибне.
Не вдавайсь звище: хтозна? –
тобі що більш загибельне…
Чуєте, там небо з замочками,
з духу, не з вод-дум…  Ви тут зажили;!
В піст – що ми робили?
ви де вчора тільки були…
План – сорок років – цього замо;вчувать.»

Так що,
духом не вільні?
З Богом не знаєтесь??

І – це ви – на секунду
летючими рибами?..
Що ви, духом не вільні?!
Братці, та ви не літаєте???


Гладкі, жирні,
красиво-погибельні!..

Кажу: духом ще не літаєте? Як –
сповзаєтесь?..

Тридцять три – де то були?
Браття!!! –
так ви не орли???
 
Так ви – не орли!!!..


Ну знаєте…
Так: змулене озеро рибне!
Так, водна печать…
Як так похибились?
Себе встроїли в рибу: мовчать.
Мовчать!!

всі мовчать – як одна риба.

Очі біліють,
очі стають круглими,
квадратними,
мов  аж гу;дзями.
Що ж їх потузить?

Я б підхопив! – і звідси Бог вміє…
Так заглибтесь у духа хоч думою!!.
Мовчать, як би скорчило у трипоги;бельне.
Хана, виходить – місто рибне!
Гади, знекрилені…
Що ж? аж не віриться: то не літаєте?
Може, чогось не знаю ?

Та ж страшно! може, ще навіть –
й поняття не маєте??..

Ви здогадуєтеся!
як – птиця у небо…
Але ж це – єдине, що на потребу!
Ну то й мовчіть, аме;би!!


Як так додуматись,
що ви щось знаєте ?–
як для цього – Святого Бога
не знаєте…
 
3

Тоді Сонце – живеє світило!– злякалось!
І все мале поникло-тремтіло,
долі своєї чекало:
То ж бо не царськість світила стемня;ють!–
То ж Бога Царя Живого,
Бога за все розпинають!!!

Ви! мінори! мінорнеє море!
всі жаби навкруг – твердо
окрадені в темі!

Поеми? жодної! нема в світу поеми!..

Ну, бо ж темно!!

Булькають в болоті, отемнені…
Дуже щасливо-раді,
Змахує плавниками ощасливлюючи
всіх – ста;ттю – естрада!..
Риба!


Антихристова печать…
Ро;боти – автомати цифроспільнії!
Півмертвії всі.
Ціхопіхотіхоенча;ть: що запитуєте?
Всі мовчать.

А Сонце? – Сонце! - простість дитинна!..
Єдність у Господі – проста й єдина.
Єднодух-цільність: птахи, дерева,
трави, луги з віттям: славлять!
небо, і море, і музика, й все у них –
славлять!

сміються від радощів !
невинні в єдинім привіті:
 
привітні! – співають…

У світі,
у божому світі нечулих єднають!..

О! що зтемнені!
ваші діти і того не матимуть…
Вас відрізають ? Щось відмикає?
Перевіртесь: розуміти чим маєм? –
Ворог – дітям –
все вже повідмика;є…
Світло – у вірі,
Тепло – через Христа,
Чесно мовте! – встигаєте?...
Ви дітей всіх вбиваєте.

Так!! природа звива;ється, коли сонце…
серцем всі – в душеоте;мненні…

Що всі знаєте про боже
великеє серце!?
Доморощеносправжнісінькі,
природні лиш генії!!

Згляньтесь на своїх дітей:
вже – «щасливі»…
Зливи вам щастя!

Злив! Небесного Бога діти блукли;ві…
Самі здогадаємось? –
аж надщасливі…

4

В Піст –
навіть Сонце сходить
немов на поку;ту…
Розливають нечисті
долом свою отруту!
 
Богу Усеєдиному –
лийте самі на серце
випари й вина:
Ні, браття,
ліпше лишуся у Дусі –
з Господом Сином.

Раз не постимось – не християни!


Які й з ким суперечки??
Словесник Його,
я в Бога речник.

Дай – хто ще стане.
Дай Боже,
це розкажу прибамба;тим:
полетим на планети:? на зіроньки? –
вчені є ? – сон це…
справжній провидець – півсон це…
Для чого стрибати, задерши носа,
на Сонце,
Як в Піст спіши;ть зіронька – Спасителю співстраждати??!..


Краще –
істинним світилам вселенної
з Богом порозмовляти!..

Краще ж – визнать, просповіда;ти
за вічність гріхи…
Нащо отемнювать
цю всю планету,
насотуючись й намотуючись…
Літати не допускають
тяжкі потрохи…
Лишіть гріхи!!
 
Глухні –
глухим…

Сину! дай проречу їм –
доганяли б і били їх
по головах корита!!..
Глянувши на Царицю Марію –
не хочу говорити…
Й чого бити?..

5

Ви знаєте?
Що остаток відмолить Марія!


Наскільки по-божому,
довжить Марія…


Але усміхається,
вказує на Миколая.
Сам святий Миколай!–
якого світ цей знає –
бо до нього біжать –
і всіх – мов дітей привітає!
Щось шепочуть, і дивляться,
й моляться, розповідають…
На що іновірці – вірять в казна-що –
а Бог припече – так до Миколая!!..

Якби ж не допомагав –
хіба так буває?..

Каз до кінця:
більше свічок, от чомусь,
біля ікон Миколая…

І веселі, мов ті свічки,
біжать знов, молоді,–
 припадають!
Що ти, взагалі, за дивак,
що не знаєш, не кинеш
земний сон цей!

Потрібніший тобі святий Миколай –
Чи стрибки на ракеті на Сонце?
Потрібніші? – Бог, Марія і Миколай?
чи загарбати Сонце?

Бог тебе ж знає…
Поезія ж – незнищенна, нетлінна!
і нескорима!!
Безмежжя – і – о, Поезіє! вдар крила!!
Од Сина натхнення,
не ритми, не пульс, не рими!
І Бог – і я –
і поезія в небо знесла;!!

Кого посилає – кого в перелом
посилає –
Бог знає!..
Земне замикає! –
і як надихає! – небесні краї відкриває…
Відносні науки: поезія – істинна!
Народження вільне – і нескориме !

Бог – джерело і віри і крил:
постираю всі грими:
я у вірі  і в слові!
бо мов Бог – я у них і між ними!!!
Однаково у серці –
і ріжуче й гостре –
богомилувати і стина;ть!!
 
Син Істина! – Поезія – істинна…
Бог – животворчеє Слово – непобориме!
Неухильне!! –побійтесь – непобориме!
Недокориме!..
Горла з вас, стовпи минулого,
позлітають,– а не рими…


Хай бреде тихо в культури –
всяке, неготове к незримому…

Душа!! –
Душа Марії!! – в любов заспіває:
Бог усіх щедро і поїть,
Бог усіх знає…

Бог – усе знає…

В любові – одкрили рота –
закрийте рота –
в любові – співають!


Бог святими співає!


Бог святий.
І що тут? Чи чуєш? – співає…