Легенда о Сизифе укр

  Казка  про  Сізіфа

Ось легенда про Сізіфа, --
Був один такий хитрун;
Збудував Коринф він, місто
І у грошах був: жирун!

Все лукавство та підступність,
Щоб здобуть значні скарби;
Але світом ходить Мудрість, --
У казках, вчимося ми.

     =       =        =
По всій Греції великій
Ходить слава про Сізіфа:
Хитрий розум, норовливість, --
А де гроші, там й спесивість…

Але все ж і він дістав! –
Смерті бог йому постав.
Та Сізіф ловив не гав, --
Підступи з дитинства дбав.

Отже Таната в кайдан:
«Бог якийсь, мені не пан!»

        =        =        =
На землі же, що зробилось?!,
Геть життя переломилось.
Хтось хворів – з дня в день конав,
Але вмерти як, не мав.

Бог в кайданах, як злодюга,
А без нього є напруга:
Десь рікою л’ється кров,
Та ніхто не вмер ізнов .

Хтось без рук, а хтось без ніг,
Інший, зовсім як патик –
Безголовий, а живий!?
Ні, потрібен бог такий!

І посланий бог Арес;
Щоб ізняв Танатів «хрест».
А Танат, не склавши рук,
У Сізіфа, як павук,

Вирвав душу. Хоч тепер,
А нарешті Сізіф вмер.

       =         =           =

Але що ж, як та людина, --
Більше хамства, ніж скотина?!,
Пнеться, навіть із могили, --
Світ йому цей, дуже милий..!


Ще, як Танат «нудьгував»,
Сізіф жінці наказав:
«Не складай за мене жертви, --
Без молитв не зможу вмерти;

Мого тіла не ховай,
А лише ходи й зітхай!»
 

Жінка так все і зробила.
А яка ж в Аїд новина? –
Боги жертов все чекають…
Їм, молитв не посилають!?

А вони все ждуть і ждуть,
Ніби та замерзла ртуть.

Тут сам Сізіф підступає
Й до Володаря зітхає:

«О, яка це кепська річ!
Відпусти мене в сю ніч.
Я, звелю моїй дружині,
Жертви дбать в наступній днині.

І молить «за упокій».
Відпусти, лиш на цю ціль!»

Обдурив царя Аїду,
Як якусь пусту кобіту.
Він, Сізіфа відпустив,
Швидко той брехун здимів.

Повернувся як додому,
Став пишатись по-старому:
Сів в палатах і святкує,
За молитви й не пильнує.

Та недовго так дурів,
Знов Танат його присів!,
Вирвав душу з тіла й геть –
Вже його не впустить смерть.

А за всі лихі обмани,
Терпить Сізіф люті кари:
Зла робота – клята річ, --
Працювати день і ніч;

Він на гору, схил крутезний,
Котить камінь величезний.
Піт струмить у дві ріки,
Шморги, мозолі тяжкі.

Йде та йде, як віл ступає,
А спочинку він не має.
Ніби вже й кінець роботі,
Мозолям, тяжкій скорботі, --

Майже верх гори постав,
Камінь раптом вниз упав, --
Неможливо було втримать,
Знов каратись й часом блимать…

І не раз так, і не два, --
Тяжка Сізіфа пора;
Ніби верх, та камінь пнеться,
Геть із рук й до низу рветься..!

Від напруження тепер,
Знов би цар коринфський вмер;
Цій ж роботі довгий лік:
І не місяць, і не рік,

Навіть і не сотня літ,
Ні без часу цей похід.

  =      =       =

Ти ж дитя, однак міркуй,
На марноту, не пильнуй!
Гарний одяг і наїдки –
На тім світі, лиш сирітки.

А брехня – вогонь і цвіль,
Душу пожере, що міль.
Не свою шануй особу!,
Май у благочинстві спробу,

Щоб не мать, як Сізіф цар --
Кару тяжку у мораль!

  ==      ==      ==      ==

Ця легенда -- лише казка,
Та для тіста – є закваска!

І послухай постанову, --
Міцно серце пошановуй:

Від злодійства і лукавства,
Від химерного багатства,
Від пожадливостей тіла,
Всякий час, сприймай ти сміло!

Бо, як навіть і помреш,
З чистим серцем оживеш!
І не камінь вгору скотиш,
Сам зійдеш, бо святість носиш.

Хто у цьому світі цар,
У наступнім -- лиш злидар…
Хто багатства лиш шанує,
Свого серця не пильнує.

Тут він цар, хитрун, хапуга,
Там, -- лиш темний волоцюга…

І назавжди темний бік,
Понесе свій карний лік.

Біла Троянда-Таня Маслій