Чи зійшов, чи спинився за крок...
Чи забув про мету.
Я до себе не зміг повернутись з тієї хмарини.
Пережив катастрофи...
Торкався святого впусту...
А насправді - завмер...
Припинився у рухах дитини...
За прозорим повітрям надії, що йшла по церквам,
віддавав без грошей замаскований вереснем подих.
А навіщо?!
Душа - то єдиний по-справжньому храм,
де і серце, і дух затуляють мене вряди-годи...
Не хотів...
Не бажав...
Не вагався у плині стрибку
з паперової кручі своіх повсякденних емоцій...
Біле сонце під вечір писало ім'я на вінку
як узгоджену відповідь тихому божому "хто це?"...
І нехай не один вже пропав у буремних світах
запресованих в ніч, що на Землю знедолених впала,
я до Тебе дійду, поступово долаючи страх
не відчути себе у насичених краплях фінала...
Сила несили
© Copyright: Александр Ноцкий, 2017
Свидетельство о публикации №117082407988
Свидетельство о публикации №117082407988
Рецензии
