Символи життя

Крім нас там не буде вже більше нікого...
Нікого із тих, що благали про сніг
липневого ранку...
Звичайна дорога
не вабить узбіччям у першому сні.
Не вабить промінням закрученим в подих
між страхом і криком над прірвою слів...
Невже то був Ти у причинах незгоди
з таємним, розкраяним в ранішній спів?!
Невже я не мав би про диво дізнатись
з відкритих для серця солоних джерел?..
Не треба!..
Я мрію на місці зостатись
Не треба!
Я - щур.
Я - баран.
Я - осел...
Мій світ не такий вже тепер полохливий...
І я не благаю про захист від чар...
Величний, так просто - судити наживо
погонича білих, знесилених хмар.
Ну хто ж мені винен, що бачу скрізь душу?!
І хто відповість за льодяник-сльозу?..
Я - Твій?
То, напевно, я думати мушу...
Ти - мій?..
То, напевно, не тут, а внизу...
Простий.
Перспективний.
Прохаючий з долі...
Яким ще я можу ловити ловця?!
Не маю...
Не знаю...
Не хочу неволі...
Один на усіх, що не не знали лиця.
Простий в непростому.
Веселий у сумі.
Останній з мільйонів, що крали весну.
Я - згадка про місто незнайдених мумій.
Ти - шанс на єдину...кохану...одну,
яка неодмінно до себе покличе,
і вибачить морок пустої душі...
Кохання - це крок в небеса з потойбіччя,
де я домальовую серцем вірші...