Осінні соти
1
Вийду на гору
гляну вниз
високо дух підняв карниз
ще трохи видимого
далі невидимого храму
Вітре, послухай проповідь мою.
ти не загинеш і в далекому краю,
ледве ввійдеш в осінній ліс життя:
все буде неземне, бо лягло небо
промивочним підсиненим дощем
і кличе рух простого тіла й духа —
як віддзеркалень.
Скрізь ані душі.
І будеш ти як витязь — повен світла:
(Цивілізацій труп смердить) бо ти лиш дзвін,
якого в храмі окликає Він.
І прийдеш в келію, де є один камін,
і дрова підкладатимеш в віки;
справжні навколо світять лиш вовки…
А що в тебе взяли б жінки?
життєвість повисмикували з крил
душевність подали б —
як лиш можливість
врятуватись чи загинуть.
2
ядерний спів моїх облич
зірки
зірки!
1996
Ос нн соти
© Copyright: Игорь Степанович Шевчук, 2017
Свидетельство о публикации №117082108279
Свидетельство о публикации №117082108279
Рецензии