Не випита до дна криниця сподівання.
Не гоїть,не п'янить тепер її вода.
І хто ,скажи, твоє нове кохання?
Мабуть це квітка - гожа й молода.
В її очах проміння сонця блиска.
Вона ще так жадає полюбить
І вабить поглядом,красою бризка -
В ній все єство буяє й пломенить.
Вона,як та у горах стрімка річка,
Як пагін дерева,що прагне вічно жить,
У зорях скупана серпнева нічка -
Їй тільки розквітати і любить.
Запалить все в тобі і ген назад у літо
Тебе помчить у вир без перешкод
І ти також почнеш вогнем горіти
Лататтям білим заквітчаєш мертвовод.
Не випита до дна криниця сподiвання
© Copyright: Вера Бондаренко-Михайлова, 2017
Свидетельство о публикации №117081501574
Свидетельство о публикации №117081501574
Рецензии
Образно i поетично. Сподобалися Вашi вiршi про кохання. Твори свiтлої i мудрої душi.
Оксана Осипова 2 18.08.2017 11:34 • Заявить о нарушении
Оксана Осипова 2 18.08.2017 11:34 • Заявить о нарушении
Щиро дякую за відгук. Мені ваші теж до вподоби. Нових вам творчих знахідок.
Вера Бондаренко-Михайлова 18.08.2017 12:16 Заявить о нарушении
Вера Бондаренко-Михайлова 18.08.2017 12:16 Заявить о нарушении
На это произведение написаны 2 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.
