Частина 4. Загибель Корнiлова

МАЛАХІВ КУРГАН
Історична поема

Частина четверта.
Загибель Корнілова.


Одного хмурного жовтневого дня
Повідав Василько Митькові:
«В ворожому таборі йде метушня…
У місті про це тільки й мови!
Істомін сьогодні ходив сам не свій,
Я чув, гомоніли солдати,
Що скоро почнеться такий веремій…
На днях треба штурму чекати!»

Назавтра свист ядер і гуркіт гармат
Митька розбудили порану,
Здавалось, картечі ворожої град
Летів звідусіль до кургану…

Митько мотонувся до батька умиг.
Крізь клуби кошлатого диму
Розгледіти Васю з мортиркою встиг,
І поряд – малого Максима…

Підбігши до батька, Митько розпочав
Для нього звичайне вже діло:
Снаряди і порох мерщій подавав
Й рушниці заряджував вміло.

Він часто глядів з хвилюванням в той бік,
Де поравсь з мортирою Вася,
Де ядра Максимко насилу волік,
Але ні на мить не спинявся…

Зненацька іржання кількох лошаків
До слуху Митька долетіло.
Почулись кругом голоси моряків:
«Дивіться – приїхав Корнілов!»

Корнілов поспішно зіскочив з коня
Й пішов на вершину кургану…
«Чого ж адмірала ніхто не спиня?!
Французи ж там б’ють без устану! -
Невільно зірвалось в Андрія Бобра. –
Куди він! Спускався б помалу!»
І тут же осікся, бо вибух ядра
Із ніг повалив адмірала…

Його підхопив ад’ютант-офіцер
Й відразу відвіз до шпиталю,
А ввечері звістку «Корнілов помер!»
Вже всі в Севастополі знали…

В той день Севастополь таки не взяли
Французькі й англійські солдати,
Його відстоять росіяни змогли
Попри величезні утрати…


читати далі: Частина п'ята. Зустріч з Нахімовим.
http://www.stihi.ru/2017/09/03/10233