Магiя тiла
Міцна, мов Геракл, тваринна, наче інстинкт...
Коли зійде ніч, мов цукор, розчиниться втома,
Давай почаклуєм... і хай нас Бог простить...
Випустим пристрасть, наче джина із пляшки.
Розкута, мов Ліліт, скромна, наче монашка...
Чорна білизна — символ п'янкої розпусти...
М'яка, мов арабіка, дика, наче робуста...
"Випий мене", — написано на обличчі,
Цілунки-тату на шиї тобі так личать...
Зорі відкриють портали — солодко й млосно...
Увійде корабель мій у твій зволожений космос...
Думки на смітник, думкам у цій казці не місце.
О, скільки енергії! Мій енерджайзер не вмістить...
Оголимо зброю — ніжні цілунки й обійми...
Забудь світ земний — пограємо в зоряні війни...
Солодка отрута — твої феромони й флюїди,
Минаючи смерть, відправляють на сьоме небо...
Забувши дорослість, ми будем казитись, мов діти,
Кохати на повну — ніяких "напів", жодних "недо"...
Напиватись тобою, мов флібустьєри - ромом,
Клонувати рудих, мов Герміона із Роном,
Летіти крізь хмари, мов Аладін до Жасмін,
Мов Віктор Цой, всім серцем прагнути змін...
Чекати червоні вітрила, наче Ассоль,
Під львівським дощем блукати без парасоль,
Чекати на осінь, що листями впаде iз віт...
Кохання, навіть маленьке, рятує світ...
Магія тіла — біле вино, зйомний Хоґвартс,
Весь світ ходить обертом, мов у піснях Веремія...
Який-небудь Нестор внесе це колись у літопис...
А поки цілуй мене, миле руде створіння...
Коли зійде ніч, мов цукор розчиниться втома,
Шлях чумацький тектиме у вічність — чарівна річка...
Навiщо ті зорі, найяскравіші й бездонні —
Ластовиння, що Бог розкидав, мов просо, по твоїх щічках....
Торкатись губами зір, відчувати тепло їх,
У ніч прохолодну та чорну, мов антрацит...
Я прошепочу щось на зразок "I love you..."
Ти затулиш вуста мені пальцем, промовиш:
"Цить!..."
© Паша Броський
Свидетельство о публикации №117081309100
Магия тела.
В магии тела, - мощный оскал дракона,
Древний Гераклов дух и телесный инстинкт.
Лишь подступает ночь к усталому дому,
Давай поколдуем, и пусть нас Творец простит.
Так выпустим страсть, что как джинн в лампе сокрыта,
Ты станешь распутной Лилит, и скромной монашкой,
И мягкой арабикой враз, и робустой крепчайше дикой,
О, как же пьянит, бело - черное непостоянство.
«Выпей меня!»:- во взгляде твоём призыв мне,
Поцелуи – тату на шее твоей так красивы,
Звезды откроют порталы лениво, легко и просто,
Уйдет мой корабль в твой увлажненный космос.
Мысли в помойку! Им в этой сказке - не место,
О, столько энергии мой энерджайзер не вместит!
Броню приоткроем, поцелуи в объятьях утроив,
Идем же со мной, поиграем в звездные войны!
Как сладко цепляют, твои феромоны с флюидами,
Что смерти не зная несут на седьмое небо!
Взрослеть забывая, мы будем с тобою, видно,
Играть, как дети, без всяких «-полу» и «-недо».
Тобою упившись, как флибустьеры ромом,
Клонировать рыжих, как Гермиона с Роном,
Как Цой лишь один, перемен ждать и хотеть,
Как Алладин к Жасмин, сквозь тучи лететь.
И алые паруса, как Ассоль, на заре встречать,
Жалея, что осенью листьям пора опадать…
Зонта не желая, по Львову с тобой бродить,
Любовь, даже малая, словом спасает мир.
Ты магнитом белеешь, как Хогвартса зимнее утро.
И побоку мир окрестный, как Еремии в песнях,
Какой - нибудь Нестор напишет об этом в летопись,
Поцелуй подари мне скорей, моё милое рыжее чудо.
А ночью, когда, как сахар растает истома,
И в Млечном пути засияет нам звезд река,
Похожи на звезды, ярчайшие и бездонные,
Веснушки, что Бог разбросал по твоим щекам.
Губами в ночи холодной их чуть касаясь,
И так согреваясь, взлетая всё выше и выше,
Скажу тебе: «Солнце, ведь я люблю тебя, знаешь?»
Ты губы придавишь мне пальцем и скажешь: «Тише…»
Д.С.
17.01.2022
Дмитрий Викторович Середа 18.01.2022 17:09 Заявить о нарушении