«несказане лишилось несказанним…»
/Л.Костенко/
Знов надвечі'я дзвоном кришталю
нанизує слова на павутиння,
а тиша в унісон тобі, – люблю,
а в житі сонця ніжиться проміння.
Роси краплина, ніби джерело,
виблискує на сонці в час ранковий.
А янгол ставить латки на крило
і ловить погляд неба волошковий.
А вітер-ворожій знаходить мить,
щоб пригубити келих з кальвадосом.
Нехай тепер йому в зорі щастить,
де простір пахне стиглим абрикосом.
Де безголосся лине поміж трав
несказане лишилось несказанним (з)
Лікує рани спокій, ніби храм…
ховається за голосом органним…
Наш схимник-місяць з чотками в руках,
з зірок яскравих і метеоритів,
малює візуально світлий шлях,
маскує смуток десь у розмаїтті…
Невидимий в ожині він для нас –
в колючках затаївся бездоганно
і чую я натхнення резонанс –
несказане лишилось несказанним…
19.07.2017
несказане лишилось несказанним...
© Copyright: Людмила Аристархова, 2017
Свидетельство о публикации №117081308071
Свидетельство о публикации №117081308071
Рецензии