Так іноді мене дратує жаль...
Солоні сльози більше аніж треба,
відкрити серце в мене є потреба,
розбити вщент запилений кришталь.
Так іноді приходить пам'ять в дім...
Удвох до ранку - чарочка і думи,
її поля-безмежні Каракуми,
мої роки з'їдає сивий дим.
Так іноді самотньо, хоч кричи...
І поруч люди,але я байдужий,
яскрава тінь,знайомий перехожий,
Славетний Боже, істини навчи.
Так іноді мені бракує крил...
Ти відчувай прозоро,між рядками
мою любов, що зберігав роками
і глибину наповнених вітрил.
не жаль...
© Copyright: Дмитрий Бардок, 2017
Свидетельство о публикации №117081209288
Свидетельство о публикации №117081209288
Рецензии