Остаточність достиглих рішень на смак як смерть,
вип'єш з річки медової, поки везе Харон
на той берег, де ти не впізнаєш вчорашнє геть.
А чи завтра впізнає тебе? – без скронь,
побілівших від моря північних сліз,
у якому думки, наче риби летючих слів,
чи обірветься серце, як скажуть: його залиш,
в свіжостяте мовчання босоніж тобі іти.
Що там звали душею забудеш, як ступиш на
перегорнуте небо – чекало, щоб освятить
новоспечену птаху, що завтра згада: війна –
це коли розрізають на чорні хрести блакить.
Що вже завтра згадає: любов пролетить вітри,
що вже завтра згадає, що біль –
тільки хибний курс...
І впаде в серце сонця, не в силах те все знести,
і проллється дощем, що втішає, немов Ісус.
Медовим Стiксом
© Copyright: Марина Гареева, 2017
Свидетельство о публикации №117080906030
Свидетельство о публикации №117080906030
Рецензии