Наталя Днипровська. перевод

Люби мене, до забуття люби,
малюй мене собі в своїй уяві.
В мені коханку-жінку розбуди,
розніж, як сонце ніжить квіти на світанні.

Цілунками доводь до божевілля,
примушуй плакати вуста від  насолоди.
Примушуй танути мене в твоїх обіймах
і щедро віддавать і наготу, і вроду.

Наповни тим хмільним солодким медом,
мов келих, всі відвертії бажання,
а я взахлин, без сорому, із тебе
до краплі вип'ю мед твого кохання.

Люби мене, бажай мене, кохай,
немов в останнє, мов не буде інших ночей.
Малюй мене, пиши мене, читай!
Я знаю, ти цього так само хочеш!

Мене цілунками до себе зарифмуй,
ввіршуй мене в улюблений сонет!
Немов Петрарка, песть в мені Лауру,
мов Музу зажадай, яку жадає пристрасно поет.


Люби! До самозабвения люби!
Рисуй меня в своем воображеньи.
Во мне любви вакханку разбуди
И приласкай меня в изнеможеньи.

И поцелуями к безумству доведи,
Заставь меня рыдать от наслажденья,
Пусть я растаю у твоей груди,
Отдавши всю себя без сожаленья.

Хмельным меня настоем напои,
Шепни свои заветные желанья,
И я взахлеб напьюсь твоей любви,
До капли выпью радость обладанья.

Люби меня, желай меня, желай,
Как будто бы другой не будет ночи.
Рисуй меня, пиши меня, читай!
Я знаю, что и ты того же хочешь!

Рифмуй меня с собой лобзаньем жарким,
Пусть  я войду строкою в твой сонет.
Я буду как Лаура для Петрарки —
Той Музой, что всегда так ждет поэт.