Синяя птица...

Стихотворение написано на украинском языке.

Философская поэзия

Синій птах…


Волає серце за Вкраїну!
На що пішли твої роки?
Ти народила, ось – дитину,
Що кличе «волю», завдяки,
Свободі – єдності, Єдиній!
Немає кращого життя,
Щоб жити Серцем, в тій країні,
Де рідна матінка твоя!
Щоб медом пахли різні трави,
Як це було, в моєм дитинстві.
Щоб неба божого, ті барви,
Були в дівочому блаженстві.
Щоб «Вій» народу – мав уяву,
Де церква божа – є Христос!
І смерть не мала того броду,
Де воли тягнуть мертвих віз.
Бо, «Вій» війни – нещадно косить,
Хоробре Серце, у героїв;
І хто повстане? той не просить!
Щоб мав він тисячу, покоїв.
Ви дайте! серцю, відпочити,
Та у кріпацтві, не ходити!
Та мудрість в розум запросити,
Синів шляхетних, народити!
І буде нам – Пречиста Діва!
В душі у кожного, в Серцях,
Та заспіває нам калина:
Дніпро, трембіта, синій птах.


І знов розквітне Україна,
Коли знайде свідомий шлях,
Бо все Дніпро – це пуповина,
Яка обійме нас в Серцях.
Ми різні зовні, а душею –
Ми бога носимо в собі
І дав Господь, щоб ми землею,
Кормили всіх, хто є в журбі.
Бо ти Вкраїно – мати наша,
Пішли від тебе доньки, геть…
Обидві – гарні, та красиві;
Що робить мати? Сіє смерть…
Це ж доньки твої, кров – рідня,
І ти повинна знати милість,
Щоб в кожній з них, була сім’я,
Як вчила мати, мая мудрість.
Доньки дорослі! Мають волю.
Коли повстанеш ти з колін?!
Та їм підкажеш чисту долю,
Як мудрий шлях, великих змін.
Одна донька – білява Русь,
А інша в Серці – носить небо,
Та каже всім: Я не боюсь!
Що хтось зламає мою віру,
Ліси, та ріки, забере.
Вона блукає, у Сибіру,
Бо мати кинула її…
Це ж діти твої! Кращі діти!
І бог з’єднав любов’ю вас.
Щоб ти могла в душі радіти,
За щирість Серця, без прикрас.


Але, що коїться в країні?!
Де Русь хрестив великий князь.
Поїла моль, зійшли руїни,
Повсюди сморід, гнів, та грязь.
Один на одного, сваряться,
Дніпро загадили сміттям
І бога в небі, не бояться,
Бо в хаті кожного, є срам –
Зневага, підлість, та байдужість!
Ось це вкриває розум ваш.
Коли повстане ваша мудрість?!
Тоді, доньки прийдуть до вас.
Бо мати – жертва є постійна!
Без віри в бога – тане світ.
Любов твоя – вона потрійна;
Зніми ти з себе чорний гніт.
Не будь, як Лота – сіллю серця…
Дивись в майбутнє, там є бог!
Помилки роблять, всі, у серці,
Але життя у нас, на трьох…
Якщо окремо, то в повазі!
Якщо разом – то спільний шлях.
Христова церква – в кожній хаті,
Бо небо наше – синій птах!
© Copyright: Yura Eolas-Shanti.
2017